«Андалусія» Е. Гранадоса та її революційна транскрипція для гітари А. Сеговії

Аспекти музичного виконавства та інтерпретації

Анотація

Постановка проблеми. Транскрипції для класичної гітари відіграли визначальну роль у формуванні гітарного концертного репертуару ХХ століття, проте аранжування Андресом Сеговією п’єси «Andaluza» з програмного фортепіанного циклу «Danzas Españolas» Енріке Гранадоса здебільшого розглядається лише як виконавська адаптація фортепіанного твору. Недостатньо дослідженим залишається його значення як самостійного художнього явища, що суттєво вплинуло на розвиток жанру транскрипції та гітарного мистецтва загалом. Мета, методи та новизна дослідження. Метою статті є системне дослідження транскрипції «Andaluza» Андреса Сеговії як взірця інтерпретації, що відкрила нові виражальні можливості класичної гітари. Використано історико-культурний, порівняльний, структурно-аналітичний та виконавський методи дослідження. Наукова новизна роботи полягає в аналізі транскрипції не як технічної адаптації, а як творчої реінтерпретації, що поєднала композиторський задум Е. Гранадоса з можливостями гітари та визначила подальший розвиток гітарного репертуару ХХ століття. Результати дослідження. Порівняльний аналіз оригінальної фортепіанної версії «Andaluza» та її гітарної редакції, здійсненої А. Сеговією, висвітлив особливості формотворення, мелодики, гармонії, ритмічної організації, фактури та національно-стильової складової твору. Зокрема, указано, що тональність твору (e-moll – E-dur) та його структурна організація дають змогу виконувати його на гітарі без транспонування та суттєвих змін. Проаналізовано способи трансформації фортепіанної фактури у гітарну шляхом використання характерних виконавських прийомів: rasgueado (прийом надзвичайно ефектно підкреслює на гітарі епізоди ff та компенсує неминучу редукцію густої фортепіанної фактури при її перенесенні на гітару), glissando (його застосування надає твору виразного іспанського колориту), натуральних флажолетів (які створюють справді магічний звуковий ефект, водночас не ускладнюючи технічно виконання твору), специфічної аплікатури та інших засобів, що не лише зберігають авторський задум, а й посилюють іспанський національний колорит композиції. Отже, А. Сеговія розпізнав прихований потенціал фортепіанного твору Е. Гранадоса і розкрив його за допомогою ретельно дібраних гітарних засобів виразності. Висновки. Доведено, що А. Сеговія не тільки адаптував твір Е. Гранадоса до можливостей гітари, але виявив її «приховану присутність» у самій композиторській поетиці «Андалусії», перетворивши потенційно гітарний текст на один із символів академічної гітарної культури ХХ століття. Транскрипція, створена А. Сеговією, є самостійною художньою інтерпретацією, яка суттєво розширила виразні можливості класичної гітари, сформувавши нову модель взаємодії композиторського тексту (композиторської поетики), інструментальної специфіки та виконавської творчості (виконавської поетики). Виконавські рішення А. Сеговії не лише не суперечать авторському задуму, а навпаки, підсилюють національний іспанський колорит твору та значно розширюють його темброво-виражальні можливості. Тому проаналізована транскрипція стала зразком для подальших гітарних перекладень іспанської фортепіанної музики та істотно вплинула на творчість таких композиторів, як Ф. М. Торроба, Х. Туріна, М. Кастельнуово-Тедеско та багатьох інших, які визначили розвиток академічного гітарного репертуару ХХ століття.