Виконавська специфіка Концерту для гобоя з оркестром Юджина Гуссенса

Питання музичного виконавства

Анотація

Постановка проблеми. Вивчення процесу становлення концертного стилю виконавства на гобої є актуальним напрямком сучасної музикології, про що свідчить, зокрема, активність наукової діяльності Міжнародної асоціації виконавців на гобої та фаготі (IDRS) та роботи інших дослідників, з історії розвитку інструмента та його репертуару, починаючи від другої половини ХХ ст., (Bate, 1975; Bartalozzі, 1967, Reeves & Hooper, 1985, Goossens & Roxburgh, 2001). Поняття «концертний гобой» концептуалізує В. Мартинова (2018, 2019) на матеріалі виконавства ХІХ–ХХ ст. Щодо творів для гобоя початку ХХ ст., зокрема Ю. Гуссенса, то дослідження, присвячені цьому етапу розвитку сучасного концертного гобойного стилю, поодинокі (Del Mar, 1984; Lopez-Pelaez-Casellas & Garcia-Herrera, 2019), як і стосовно власне Концерту Ю. Гуссенса (Woodworth, 2016). Це обумовлює наукову новизну представленого дослідження, що полягає у жанрово-стильовому та виконавському аналізі обраного Концерту. Мета роботи – виявити типові жанрово-стилістичні ознаки та виконавські особливості твору Ю. Гуссенса в контексті становлення концертного стиля виконання на гобої. Методологія дослідження заснована, по-перше, на традиційному для музикознавства жанрово-стильовому підході, зокрема дослідженнях щодо рефлексивності (Л. Шаповалова, 2006) та пасторальності (Shapovalova, Chernyavska, Govorukhina & Nikolaievska, 2021) в музиці. Інший методологічний вимір пов’язаний з позиціями аналітичної інтерпретології та принципами виконавського аналізу (Ніколаєвська, 2020), що зосереджені на таких складових, як формоутворення, виконавська драматургія, виконавська поетика. Результати й висновки дослідження. Типові жанрово-стилістичні риси твору Ю. Гуссенса відсилають до традицій романтичного концерту (одночастинність; наявність симфонізованої моделі жанру; використання початкової інтонації як основного звукового символу твору; відсутність єдиного тонального центру; рефлексівність (за Л. Шаповаловою, 2006); залучення пасторальності як усталеного амплуа інструмента). З точки зору виконавської поетики відмічено долання рондальності форми континуальністю виконавського формотворення; наявність виконавських труднощів, що потребують високого рівня майстерності гобоїста (цілотонові гамми, високі ноти та крайні звуки регістрів, застосування поліритмічних структур, насиченість твору віртуозними пасажами, різноманітність артикуляційних прийомів, високочастотного вібрато та ін.), що є найважливішим у процесі становлення концертного стиля виконання на гобої на початку ХХ ст