Розвиток жанру танц-рок-опери в практиці Одеського академічного театру музичної комедії імені М. Водяного

Специфіка розвитку музичних жанрів, стилів, технологій

Анотація

Жанр рок‑опери, що початково не передбачав сценічного втілення, міцно увійшов у репертуар сучасного музичного театру (так, у 1986–1993 рр. Харківський театр музичної комедії позиціонував рок-оперу як провідний репертуарний напрямок). Від 2000-х в Одеському театрі музичної комедії формується нова модифікація жанру – танц‑рок‑опера, висвітлена лише розрізненими рецензіями в періодиці. Мета статті – виявлення і характеристика специфіки танц‑рок‑опер на одеській сцені в контексті традиції втілень жанру рок-опери театрами України. З’ясовано, що в ОТМК режисером-балетмейстером Г. Ковтуном було здійснено три вистави цього жанру; найвдалішою стала «Ромео і Джульєтта» (Є. Лапейко за В. Шекспіром), де актуалізується новий тип виконавців центральних ролей (вперше дібраних за кастингом). Уособлений К.Туриченком тип артиста характеризує свобода від штампів оперети (це естрадний співак із відповідною акторською, спортивною, танцювальною підготовкою). Сценографія С. Зайцева виявила тяжіння до лаконічності, конструктивності та симультанного розвитку дії у трьох сценічних планах. «Кентервільський привид» і «Силіконова дурепа» (за творами авторів-росіян) засвідчили не новий пошуковий етап, а апологетику винайдених сценічних прийомів. Однак, на відміну від одиничної спроби режисера драматичного театру В. Савінова здійснити виставу в жанрі рок‑опери («Трістан та Ізольда» за українськими авторами А. Нежигаєм, С. Піскурьовим), вистави танц‑рок‑опер Г. Ковтуна користу ються стійким попитом глядачів впродовж двох десятиліть. Отже, поряд із мюзиклом, танц‑рок‑опера стала жанром‑репрезентантом Одеського театру музичної комедії імені М. Водяного в XXI столітті.